Багаторічна трав’яниста медоносна рослина сімейства губоцвітих (Labiatae) висотою 30-60 см з чотиригранними прямостоячими стеблами. Листя супротивне, довгасто-ланцетове, городчасте, зморшкувате, сильно пахуче. Квітки двогубі, синьо-фіолетові, з фіолетовими приквітками. Верхня губа віночка шоломоподібна, нижня – трилопатева. Тичинок дві, маточка з двоподільним рильцем. Зав’язь верхня, чотирилопатева. Плід — чотири горішки. Зустрічається у європейській частині Росії (крім Півночі), на Кавказі, у Сибіру. Росте степовими схилами пагорбів і гір, узліссями, в садах, уздовж доріг, берегами річок.
Цвіте шавлія у червні – серпні (45-60 днів). Медопродуктивність шавлії дібровної – 110-280 кг/га.
Шавлія дика пригнічує потовиділення, послаблює діяльність молочних залоз і має в’яжучу, заспокійливу, бактерицидну та протизапальну дію. Водний настій свіжої або сухої трави вживають при відсутності апетиту, болях у шлунку, нудоті, шлунково-кишкових захворюваннях, нетриманні сечі, хворобах горла і особливо при неврозі серця та неврастенії, а також застудних захворювань. Подрібнені смажені плоди-горішки їдять при серцебиття (тахіаритміях) та дизентерії. Зовнішньо настій шавлії використовують для полоскань при запальних процесах у горлі та в порожнині рота. Подрібнене свіже листя прикладають до пухлинних утворень і до ран для їх загоєння.
